Лінь, складність і пастка цивілізації
Лінь як рушій прогресу
Камінь був важким - ми винайшли колесо. Сапати землю рукою було нудно - ми зробили плуг. Писати пером надто повільно - ми створили друкарський верстат, потім комп’ютер, а тепер і ШІ, щоб уникати навіть рутинного набору тексту.
Лінь завжди була нашим двигуном. Але парадокс у тому, що кожне «полегшення» робило життя складнішим.
Колесо → дороги → транспорт → правила руху → податки → війни за ресурси.
Інтернет → свобода інформації → хаос дезінформації.
ШІ → автоматизація → ризик безробіття й нові етичні проблеми.
Ми спрощуємо дію, але ускладнюємо контекст.
Прогрес і пастка складності
Ми побудували не лише інструменти, а й цілі світи з уяви. Держава, гроші, корпорації, ринок - усе це вигадані конструкції, що працюють лише завдяки нашій вірі в них.
Як пише Ювал Харарі у Sapiens:
«Люди винайшли уявні порядки й живуть у них, бо інакше не можуть співіснувати з мільйонами інших людей».
Але ці фікції зробили нас заручниками власних домовленостей:
Держава існує, поки ми визнаємо її легітимність.
Гроші - це папір і цифри, що мають цінність лише в колективній уяві.
Соцмережі стали добровільним концтабором для уваги: понад 5,4 мільярда людей (близько 67 % населення Землі) вже підключені до інтернету (ITU, 2023).
Ми самі створили цей лабіринт - і тепер змушені жити за його законами.
Наш печерний мозок проти сучасного світу
Еволюція налаштувала нас на життя у невеликих групах - так зване «число Данбара» (~150 осіб). Саме така кількість зв’язків була підйомною для нашої соціальної пам’яті (Dunbar, 1992). Мозок чудово справляється з обличчями та історіями: ми створені, щоб пам’ятати, хто нам винен мамонта і хто в кого вкрав жінку.
Але він абсолютно не заточений на абстракції рівня «глобальна економіка», «фінансові ринки» чи «кліматичні моделі». Для цього потрібні символічні системи - мова, цифри, графіки. Наше «залізо» (нейронні структури) лишилося кам’яновіковим, а «софт» (соціальні й культурні надбудови) розрісся до планетарних масштабів.
Проблема в тому, що мозок при зіткненні з надскладним автоматично вмикає ярлики й спрощення:
Heuristics - рішення «на коліні», без глибокого аналізу (Kahneman, 2011).
Cognitive biases — систематичні помилки, що ведуть нас у пастку власних переконань.
У невеликій групі ці «короткі маршрути» допомагали виживати. Але в глобалізованому світі вони роблять нас уразливими до маніпуляцій. Ми інтуїтивно обираємо прості відповіді на складні питання: «винні чужі», «треба просто заборонити», «поставимо сильного царя». І цим із задоволенням користуються політики, корпорації та алгоритми соцмереж.
Інформаційне перевантаження і делегування мислення
У 2023 році світ створив близько 120 зеттабайт даних, а до 2025 очікується вже 181 ZB (DemandSage, IDC). Це океан, у якому тонуть навіть експерти.
Звичайна людина не здатна розібратися у фінансах, медицині, політиці й науці водночас. Тому ми делегуємо мислення експертам, блогерам, алгоритмам. Але перевірити їхні слова не можемо. Це сліпа довіра, продиктована втомою.
Медіа й політика тим часом перетворилися на шоу. Втомлений мозок хоче видовища, і його годують картинками замість змісту.
Висновок
Ми винайшли прогрес, щоб жити легше. Але прогрес закував нас у ланцюги складності. Наш печерний мозок шукає прості рішення, але світ більше не піддається спрощенню.
І головне питання тепер таке: чи навчимося ми будувати нові когнітивні інструменти, чи просто здамося - і житимемо в режимі “авось пронесе”?
